Історія закладу

В нашому селі до цього часу передають легенду про те, як з’явилася школа.
Іще до революції існувало на сучасній території села дві вулиці – Прудянка і Линьовка. Селяни просили тутешнього пана, щоб він збудував церкву. Але замість церкви у 1894 році пан збудував школу. І сьогодні той будинок стоїть на шкільному подвір’ї . в початковій школі навчалося 80 дітей з Слатине, Цупівки, Шаповаловки й Прудянки. Їх навчали дві вчительки. Кожна вела комбінований клас (1-2, 3-4). Найважливішим предметом був закон божий, який викладав дементіївський піп.
Після встановлення Радянської влади на Україні в Прудянці була відкрита неповна середня школа.
До Великої Вітчизняної війни і у післявоєнні роки очолював роботу школи Самборік Павло Мусійович (фото нижче). То були важкі часи. Але вчителі-ветерани згадують і розповідають, що проводили разом з дітьми весь час. Готували концерти для батьків, вчилися співати, танцювати і дуже багато читали.

Після Великої Вітчизняної війни наше село поступово відроджувалося, народжувалися діти і стало дуже тісно у трьох кімнатах школи. Тому вирішила сільська громада збудувати поруч іще одне приміщення. Будували разом, всім селом: і батьки, і діти і вчителі. У 1964 році з’явилась нова чотирьохкімнатна будівля. Сьогодні у ній навчаються учні 1-4 класів.

У 70-х роках до школи ходило дуже багато дітей, вони навчалися у дві зміни. І знову не вистачало класів дітлахам.
Батьківський комітет, вчителі порушили у області клопотання про побудову у селі нової школи. Дозвіл було отримано. Два роки будували школу. І знову на допомогу вийшло все село.

День 1 вересня 1975 року став справжнім святом для всього села. Діти і дорослі прийшли на урочистий мітинг до нової красуні-школи.

З ім’ям директора Штаня Антона Єпіфановича (фото нижче), який жив у нашому селі, пов’язано багато досягнень і спогадів. Це його клопотанням здобуто дозвіл на побудову нової школи. Його руками і руками його дружини Штань Марії Пилипівни посаджено сад і великі зелені ялини, які і досі шумлять на подвір’ї школи.

Будував школу, її обживав, вдихав тепло директор Івасютяк Степан Іванович (на фото внизу зліва). Чудовий керівник, справжній патріот України.

З приходом на посаду директора Захарчука Михайла Антоновича (фото нижче) виросла педагогічна майстерність вчителів, зріс авторитет школи у районі. Це був справжній директор: тактовний і вимогливий, високоосвічений і добрий. Під його керівництвом школа стала однією з кращих у районі.

У 1984 році директором став Крамаренко Олексій Васильович (фото нижче). Він зробив дуже багато для зміцнення матеріально-технічної бази школи. Провів капітальний ремонт приміщень, спортзалу. Наша школа стала сучасно обладнаною.

Сталося так, що директорами у Прудянській школі були лише чоловіки. Тому прихід на цю посаду у 1994 році Голуб Людмили Василівни змінив і школу, і колектив. Наша школа стала ніби затишною домівкою, а вчителі та діти, як велика і дружна сім’я. багато труднощів прийшлося здолати нам разом: і ремонт водогону, і підключення котельної до газового опалення. Але ця жінка справилася достойно! 21 грудня 2014 р. Людмили Василівни не стало.

У 2000 році директором школи стала Груздєва Людмила Михайлівна. Вона починала трудовий шлях вчителем, класним керівником, 6 років працювала завучем. 

З 2014/2015 начального року директор школи Оробченко Олена Миколаївна. У Прудянській школі - із 1984 року. Працювала старшою вожатою, заступником директора, директором Цупівського НВК.

Особлива сторінка історії школи – це люди, якими ми пишаємося, бо їх імена знають на всій Харківщині. Це поети і письменники нашого краю. Після закінчення Харківського державного університету прийшов у Прудянку Бойко Віктор Степанович. Молодий вчитель-фізик, його полюбили всі діти. Він був і талановитим вчителем і прекрасним другом дітлахів. А ще він організував літературну студію. Зараз Віктор Степанович визнаний поет, очолює харківське відділення Спілки письменників України.

Протягом кількох років працював у школі Гончаренко Микола Васильович. Небайдужа людина, справжній патріот України. Ми знали його як вчителя праці, але він ще й прозаїк. Його оповідання, повісті так тепло розказують про життя звичайних людей. На жаль він зарано пішов з життя.

У листопаді 1994 року наша школа збирала гостей на ювілей. Відбулося велике і тепле свято. Зібралися вчителі, випускники і учні. Школа запросила їх у дитинство і юність. Ми згадали історію і провели уроки музики, опинилися ніби знову за партами, а вчителі-ветерани згадали, як треба проводити урок, бо їх чекали їхні учні.